Вернуться назад
Пресс-конференция "Реставрация или реконструкция Музея Шевченко: поможет только Президент?"
  • Кто: Интернет-издание «Обозреватель»
  • Где: Киев, ул.Дмитриевская, 44-а
  • Когда: 31.10.13 (12:00—13:00) | 31.10.13 (11:00—12:00) (местн.)
56 просмотров
Список участников:
-член Главного совета Украинского общества охраны памятников истории и культуры Николай Биляшивский;
-Народный художник Украины, лауреат Национальной премии имени Тараса Шевченко Анатолий Гайдамака;
-писательница, Заслуженный работник культуры Украины, бывший директор Национального музея Тараса Шевченко Наталья Клименко;
-писатель, кинодраматург, лауреат литературной премии "Благовест" Василий Портяк.
  • Подробная информация доступна только для зарегистрированных пользователей.
    Войдите в систему или зарегистрируйтесь
31 октября, в 11:00, в помещении пресс-центра интернет-издания "Обозреватель" состоится пресс-конференция на тему: "Реставрация или реконструкция Музея Шевченко: поможет только Президент?"


Фрагмент обращения к Президенту:

"Звернення до Президента України, народних депутатів, музейних працівників, письменників, художників, до широкої громадськості

Сім років тому Національний музей Тараса Шевченка опинився перед загрозою виселення зі свого приміщення на бульварі Шевченка в центрі Києва. Указом Президента ­України від 16 червня 2006 року, що його підготував академік М. Г. Жулинський, передбачалося переселення музею до Шевченківського дому. Дім мав бути збудований на ще не визначеній ділянці столичної території. Це викликало обурення музейників і громадськості, пункт про віддання музею "у прийми" був відкликаний.

З появою на посаді генерального директора музею Д. В. Стуса ситуація готова повторитися. Щоправда, за іншим сценарієм. Якщо музей "не йде" до Шевченківського дому, то Дім "приходить" до музею. Існує концепція створення "Науково–методичного та інформаційного центру вивчення, популяризації та зберігання творів Тараса Григоровича Шевченка", в якій зазначено: "...трансформувати Національний музей Тараса Шевченка в Шевченківський дім, з підпорядкуванням йому всіх музеїв Тараса Шевченка в Україні та світі в науково–методичному та інформаційному аспектах". Наскільки хочуть музеї, зокрема в Росії, Казахстані та Канаді, комусь підпорядковуватись — то вже знають хіба що автори концепції. Якщо це взагалі їх цікавить. Бо, як дізнаємося на сайті музею, вже розпочато (!) його трансформацію в "центр розвитку культури сучасної України навколо постаті Шевченка як найбільшого авторитета для всіх мешканців України". Теж цікава "трансформація" українців, для Шевченка сущих у всі часи "в Украйні і не в Украйні" — мешканці. Відповідне й ставлення до "мешканців" і до їхнього "авторитета" — якщо раніше відвідувачів зустрічав у вестибюлі скульптурний портрет Тараса Шевченка роботи Лео Мола, то тепер — вітрини з... наперстками, рекламною продукцією фарфорового підприємства. А Шевченка вже рік як спустили до підвалу, там він і сиротіє між туалетом і гардеробом. При тому що це подарунок музеєві всесвітньої слави скульптора, авторська копія пам’ятника у Вашингтоні, на відкритті якого президент Д. Айзенговер вистояв шість ­годин і заявив у промові, що Шевченко "запалить тут новий світовий рух". І якщо директор музею в інтерв’ю газеті "Слово Просвіти" (ч. 1, 2013 р.) журиться, що Шевченко "сприймається в Україні і в світі як регіональне явище", то нагадуємо, що з нагоди створення скульптурного образу, оберненого нині обличчям до гардеробних вішаків, Л. Джонсон у вітальному листі назвав Шевченка громадянином світу, а Дж. Кеннеді оцінив його творчість як "благородну частку" американської історичної спадщини. Висловів трьох президентів про наперстки історія не зберегла.
У створюваному "центрі" нам обіцяють широку програму: презентації нових видань, літературні й музичні вечори, перегляди фільмів... Але в тому й річ, що все це було. Музей Шевченка упродовж років був одним iз культурних осередків столиці. Був духовним центром, залишаючись музеєм. Національним, наголошуємо. Бо постає питання про правомірність перейменування Національної установи, яка діє за своїм статутом, згідно із Законом про музеї і музейну справу, має у вічному користуванні земельні ділянки, на яких розміщені головна споруда і філії музею. Але з ділянками у столиці становище тривожне. Бо з кожного метра столичної землі можна добувати — ні, не старовинні скарби, а банальні грошики. Тому й плодяться, як короста, будівельні майданчики на місцях скверів, зон відпочинку. Цього літа будівельна техніка з’явилася у дворі Національного музею Тараса Шевченка. Будинок справді потребував ремонтно–реставраційних робіт, але виділені на ці потреби державою кошти в сумі 27,2 мільйона гривень дали змогу розгорнути капітальне будівництво. Реве техніка, риють землю, заливають бетон під опори... Знищено квітник, викорчувано садок iз горіхами, вишнями, абрикосами, пішли під бульдозерний ніж верби, калина, тамариск. Не вціліла і шовковиця — її саджанець привезли з Казахстану, з Форту Шевченка, а власне — з садиби коменданта Новопетровського укріплення І. Ускова, де відпочивав і потай працював Шевченко. Очевидно, вирішили, що двох шовковиць для Шевченка забагато — одна є на території Літературно–меморіального будинку–музею Т. Шевченка. Кажуть, на таке знищення рекреаційної зони — зеленого дворика — є дозвіл відповідних інстанцій. Можливо. Сьогодні є такі посадові "мешканці України", які що завгодно дозволять, були б на це гроші чи вказівка "згори". Та чи й на знесення тераси головного будинку вони дали дозвіл? Адже це пам’ятка архітектури, є відповідна охоронна табличка на фасаді".

#тб

Закрыть

Пользователь, разместивший этот анонс, пожелал, чтобы он был доступен только для профессиональной аудитории Pro+. Для просмотра этого анонса вам необходимо в личном кабинете переключиться на платный тариф.